Центр гідності дитини УКУ відзначив в колі друзів 5 років своєї діяльності

11 лютого 2026 р. 00:04

21 січня Центру гідності дитини Українського католицького університету виповнилося 5 років. З цієї нагоди відбулася зустріч у колі партнерів і колег. Під одним дахом вдалося зібрати понад півсотні наших друзів: представників церковного, освітнього, громадського та медичного секторів, а також державних інституцій.

«П’ять років тому фраза «превенція насильства над дітьми» для багатьох звучала незрозуміло. Якщо говорити про захист дітей, система тривалий час працювала переважно через втручання після проблеми і в багатьох випадках залишається такою й сьогодні. Водночас я переконана, що ми рухаємося у правильному напрямку й крокуємо у достатньо доброму темпі, щоб система підтримувала дітей превентивно та формувала культуру безпеки», – зазначила вона Христина Шабат, керівниця Центру гідності дитини.

Також керівниця Центру гідності дитини Христина Шабат розповіла про ключові результати роботи команди за п’ять років:

«За ці п’ять років нам вдалося залучити понад 250 тисяч людей до наших проєктів та ініціатив, провести чотири дослідження у сфері безпеки дітей, розробити понад 70 безпекових продуктів, а також реалізувати вісім академічних курсів і сертифікатних програм. Наш досвід сьогодні виходить далеко за межі України – ми ділимося ним у співпраці з партнерами 13 країн», – додала вона.

Зустріч була присвячена не лише підбиттю підсумків і окресленню планів на майбутнє, а й змістовному діалогу. Під час панельної дискусії, модерованої Христиною Шабат, за участі експертів: дитячої психіатрині, керівниці центру психологічної реабілітації Superhumans, викладачки KSE та ЛНМУ ім. Д. Галицького Наталії Масяк та психіатра, психотерапевта, психоаналітика, кандидата психологічних наук, громадського діяча; завідувача кафедри психології і психотерапії УКУ Романа Кечура, учасники говорили про поведінку дорослих, їхні щоденні рішення та звички і про те, наскільки саме вони можуть впливати на життя кожної дитини.

«Дитина народжується як м’яка глина. У процесі виховання вона стикається з твердими дорослими і ці дорослі залишають на ній відбитки. Ставши дорослою, вона часто залишає ті самі відбитки на своїх дітях. Відтак нам треба працювати зі всіма: і з батьками, і з дітьми, але водночас зі собою перш за все», – розповів Роман Кечур в межах дискусії.

Говорячи про наслідки запізнілого реагування шкільної системи, Наталія Масяк поділилася власним клінічним досвідом роботи з дітьми, які переживають самоушкодження та суїцидальні стани, зазначивши, що майже у 100% таких випадків у її практиці були пов’язані з пережитим булінгом у школі.

«Ти не можеш напитися з порожнього. Нам потрібно наповнювати дітей, щоб вони могли віддавати. Зрештою, це дуже прагматично: ми постаріємо і нам знадобляться безпечні дорослі поруч. Якщо ми їх не виховаємо зараз, я, чесно кажучи, трохи боюся за себе в старості. Чи складно давати любов у час великої кризи? Насправді — ні. Це життєздатно. Любов дає життя: ти віддаєш її й бачиш, як вона поширюється. Саме тому систему безпеки потрібно будувати — і робити це разом, навіть у такий складний час», – додала Наталія Масяк.

Учасники дискусії також наголосили, що безпека дитини починається зі стосунку – з атмосфери довіри, підтримки й любові, без якої неможливі ані навчання, ані виховання. Окремо також йшлося про те, що агресія та насильство в суспільстві не виникають у вакуумі, а є наслідком тривалого дефіциту безпеки, який дорослі часто несвідомо відтворюють у взаємодії з дітьми.

Завершальною частиною заходу стала робота в групах у форматі «світового кафе». Це був простір відкритої розмови про те, чого сьогодні бракує дорослим, аби реагувати на насильство чутливо й в інтересах дитини; у чому саме Центр може бути корисним партнерам у розвитку культури гідності та превенції насильства; що дає дітям відчуття безпеки і яких тем нам усе ще не вистачає для чесного публічного діалогу.