«Церква дружня до дитини»: головні тези дискусії
Патріарша комісія у справах молоді УГКЦ спільно з Центром гідності дитини Українського католицького університету до Дня захисту дитини організувала дискусію «Церква дружня до дитини". 30 травня, у Патріаршому Домі, у Львові, протягом усього дня, разом із духовенством, представниками католицької освіти, матерями, громадськими діячами та катехитами, ми шукали не лише як залучити дітей до церкви, а і як зробити їхнє перебування там безпечним та цікавим.
- досвід церкви у залученні дітей до церковного життя;
- діти та молодь є залучені у церковну спільноту як рівноправні члени;
- підтримка церкви сімей з дітьми;
- підтримка церкви дітей до 5 років (їх батьків);
- підтримка церкви підлітків і залучення їх до парафіяльного життя.
Також учасники ділилися досвідом залучення підлітків у парафіяльне життя та обговорять, де потрібно посилити роботу церкви. Публікуємо основні цитати наших спікерів:
Отець Ростислав Пендюк, голова Патріаршої комісії у справах молоді УГКЦ
Ідеться про те, щоб церква була дружня до дитини, але, щоб водночас дитина усвідомлювала, що це є церква. І щоб це її спонукало в дорослому віці зробити свідомий вибір: я хочу бути частиною церкви, бо це середовище було дружнім до мене, і я хочу до нього належати. Раніше ми не переймалися вибором дитини, бо розуміли, що в неї не дуже багато варіантів. Тепер ми розуміємо, що дитина в певному моменті може сказати: до побачення.
Христина Шабат, керівниця Центру гідності дитини
Одна з нашим тем — «Діти та молодь є залучені у церковну спільноту як рівноправні члени». І ключове тут – рівноправні — коли ми це розуміємо і знаємо як комунікувати з дітьми. Але кожна бабця в церкві, знає, що сказати дитині: чи в неї не закоротка спідниця, чи як вона має тримати руки. І це породжує дуже багато конфліктів. Медіатором між дитиною та іншою людиною має бути відповідальний дорослий. У школі це — вчитель, в церкві це — священник. І мені здається, що дуже важливою є роль священника — брати на себе цю роль модерації під час усіх цих конфліктів.
Отець Роман Демуш, заступник голови Патріаршої комісії у справах молоді УГКЦ
Говорячи про співпрацю батьків і церкви є важливим — мати цілісну картину парафії. Коли ми говоримо про працю з дітьми, ми дуже часто хочемо методички, щоб по ній іти. А методички немає, її не існує. Я переконаний, душпастирство дітей, душпастирство молоді – це не інакше як душпастирство способів. Є три речі. Перша — вміти застосувати, пробувати, друга — асистенція – твоя присутність, і третє – це організація дозвілля.
Марія Байцар, психіатриня, психотерапевтка Центру “Коло сім’ї”
Нам треба знати як зробити світ для дитини безпечнішим. Для цього нам треба знати базові потреби дитини. Є основні базові потреби: безпека та безпечне середовище. І зараз дуже непросто говорити під час війни про нього, але діти будуть розвиватися та рости лише в безпечному середовищі, і нам важливо максимально зробити його.
Перед тим як організувати дискусію, ми провели опитування серед 60 мирян та духовенства і вийшли на 8 цілей, над якими маємо спільно працювати, аби створити для дитини безпечне та дружнє середовище в церкві:
- Дитина є такою ж цінністю для парафії, і вона має таку ж гідність як і дорослі;
- на парафії діє перелік процедур захисту неповнолітніх;
- персонал і волонтери, які працюють із дітьми, готові до цієї праці;
- будівля церкви пропонує безпечне середовище;
- для дітей та молоді працюють групи виховання;
- церква підтримує дітей до 5 років;
- молодь є залучена в церковну спільноту як повноправні члені;
- церква працює над розширенням душпастирських можливостей.
