"Поки українська дитина почувається у небезпеці, не може почуватися в безпеці жодна дитина у світі" – уповноважена Президента України з прав дитини

5 – 6 квітня у Львові відбулась конференція “Захист дітей у часі війни”. У заході взяло участь близько 150 представників недержавних та державних організацій з усієї України.

Організатори: Український Католицький Університет, Центр гідності дитини, Благодійний фонд “Ridni”.

Основний фокус спілкування – це три опори повноцінного дитинства: гідність, радість, безпека. Дводенний захід мав 6 дискусійних панелей:

• Поняття безпеки дітей в часі війни. Що таке бути і почуватись у безпеці;
• Превенція та інтервенція як ефективні моделі захисту дитинства;
• Ділення кейсами громадських організацій та їхнім досвідом, здобутими під час війни
• Що таке найкращі інтереси дитини? Чому інституції повинні працювати разом задля інтересів дитини.
• Психічне здоров'я дітей та емоційна регуляція батьків - про досвід дослідження перших 6 місяців війни.
• Гра як механізм збереження дитинства.

"Доки триватиме війна, діти й дорослі не будуть почуватися в безпеці", – зазначає уповноважена Дар’я Герасимчук. І першочерговим завданням вона вважає повернення до України кожної дитини, де б та не була. "Простіше це буде з країн Європейського Союзу, з інших країн, де діти з батьками виїжджали, ховаючись від російських атак. І буде неймовірно важко, але ми працюємо в цьому напрямку, повернути кожну дитину, яка була викрадена".

Пані Дар’я наголошує: "Це не просто війна, а геноцидна політика щодо українців через дітей. Ми маємо пам’ятати про це весь час, тому, що ті злочини, які вони роблять, а це і вбивство, і каліцтво дітей, і сексуальне насилля, і психологічні травми й створення непридатних для життя умов на окупованих територіях, викрадення зі зміною громадянства і передачею під опіку, піклування та на усиновлення російським громадянам, це все складові злочину геноциду.

Цифри жертв серед дітей є катастрофічними вже на сьогодні. На сьогодні верифікована інформація про трохи більше, ніж не 19500 дітей, але ми усвідомлюємо чітко, що ця інформація не те, що неточна, мова йде про значно більші цифри 200 – 250 – 300 тисяч дітей – і це катастрофічні цифри!

Україна залучає усі можливі механізми для безпечного повернення дітей. Зараз це питання не лише України, а й побудови нової системи безпеки дітей у світі! Поки українська дитина почувається у небезпеці, не може почуватися в безпеці жодна дитина світу. Тому що, на жаль, ця система, яка в нас була у світі, яка теоретично мала б спрацювати правильно, на практиці виявилось, що є дуже багато прогалин, коли хтось із гравців світової спільноти не хоче грати за правилами".

Під час конференції кандидат політичних наук, заслужений працівник соціальної сфери Людмила Волинець наголосила на гострій потребі залучення фахових психологів до роботи з дітьми під час війни.

«Ви зараз налаштовані на організацію допомоги конкретній дитині, і у вас зараз перед очима стоять конкретні діти», — звернулась пані Людмила до учасників конференції, — «Але є й інший вид діяльності – це державний рівень, коли треба передбачити певні ризики. Я представляю той рівень, державний, коли будь-яка така конференція штовхає тебе до усвідомлення певних речей і як їх врегулювати в законодавстві або в нормативній базі. Власне, те, про що писала Дар’я Михайлівна (Дар'я Герасимчук, радник-уповноважений Президента України з прав дитини та дитячої реабілітації – ред.), те, що надважко робиться у нашій країні – це програма збереження ментального здоров’я», – зазначає пані Волинець.

Система захисту прав дитини, зазначає вона, до війни не мала багато фахових психологів. «Психолог повинен бути в будь-якій структурі, яка займається дітьми», – переконана Людмила Волинець.

Експертка та законотворець вважає, що система має бути побудована таким чином, аби дитина тривалий час залишалася працювати з одним фахівцем: «Потрібно, щоб дитина не міняла психолога кожні 5-6 зустрічей. Це сьогодні надважливо. Адже, інакше, у підсумку, ми не отримуємо нічого, крім того, що дитина боятиметься психолога», – зазначає Людмила Волинець.

Під час виступу на конференції «Захист дітей у часі війни», кандидат психологічних наук, очільниця Асоціації гештальт-терапії в Україні Лариса Дідіковська зупинилась на питаннях, що таке травматичний регрес, травматичне зростання та як досягти того, аби другого варіанту в українців було набагато більше, ніж першого.

«Щоб дітям було легше опинитися у векторі травматичного зростання, а не травматичного регресу, повинна бути поруч ресурсна особа – або прийомна мама або, дякувати Богу, мама. Що вони мають вміти і могти? Коли полохаються курчата? – Коли лякається квочка. Коли починають пищати кошенята – коли налякана кицька. Чому? Бо потомство щ не компетентне. Потомство ще не має того життєвого досвіду, який мають батьки».

Психотерапевтка назвала 5 умов клімату безпеки:

• Любов, захист;
• стабільність;
• тепло – емоційне, душевне, фізичне;
• свобода дій – бути поряд, але дозволяти досліджувати і відповідати за безпеку;
• передбачуваність, прогнозованість.

«Якщо ми будемо транслювати це світові, собі й тим, з ким ми працюємо, травматичний ріст більш ймовірний, ніж травматичний регрес. Здоровий спосіб проживання травматичного досвіду батьками забезпечить здорове проживання травматичного досвіду дітьми», - зазначила Лариса Дідіковська.

Одним із найважливіших частин конференції була презентація напрацювань дітей щодо того, якою вони бачать власну безпеку. У такий спосіб ми не лише генерували та рефелектували ідеї щодо дитячої безпеки, але й питали та враховували їх думку.