Як запустити програму «ГОВОРИ» від Центру гідності дитини у громаді: досвід Львова
Команда Центр гідності дитини УКУ підготувала інтерв’ю з практичними порадами про те, як впровадити програму «ГОВОРИ» у школах, організаціях та громадах. На прикладі Львів, де проєкт уже успішно працює, експерти пояснюють, з чого почати впровадження, як зробити його комфортним для дітей і колективу та що допомагає перетворити безпеку дитини на системну практику.
Проєкт «ГОВОРИ» — це не разова ініціатива і не “Тиждень безпеки”. Це системне рішення, яке допомагає громадам вибудувати культуру довіри й захисту дитини.
Запустити «ГОВОРИ» — означає не просто встановити кнопку безпеки. Це рішення змінити підхід: поставити дитину в центр і створити середовище, де її голос має значення.
У Львові програму впровадили у 128 школах. Але за цією цифрою — не лише технічний процес, а робота з управлінцями, директорами, вчителями, батьками й дітьми. Як це вдалося? Що спрацювало? І що потрібно громадам, які хочуть пройти цей шлях?
Ми зібрали ключові думки з інтерв’ю тих, хто запускав «ГОВОРИ» на рівні міста та школи: Христини Шабат, керівниці Центру гідності дитини УКУ, Олесі Мандзюк, начальниці управління розвитку освіти ЛМР та Світлани Матис, директорки 52-го ліцею Львова.
Суть і мета проєкту «ГОВОРИ»
Христина Шабат, керівниця Центру гідності дитини УКУ
«Проєкт цікавий тим, що ставить дитину в центрі. Ми отримуємо інформацію не через інтерпретацію дорослих, а безпосередньо зі слів дитини. І нам важливе її суб’єктивне відчуття безпеки, бо те, що для дорослого може здаватися дрібницею, для дитини є цілим всесвітом».
Олеся Мандзюк, начальниця управління розвитку освіти ЛМР
«Для львівських шкіл проєкт “Говори” — це територія безпеки. Школа має бути простором, де дитина почувається захищено і знає: якщо щось не гаразд, вона може про це сказати. І буде почута».
Світлана Матис, директорка 52-го ліцею Львова
«Сьогодні діти зустрічаються з багатьма проблемами і не завжди готові ними ділитися. Вони часто не можуть самостійно їх вирішити. Тому потрібен інструмент, який допоможе знайти підтримку і розв’язання ситуації».
Як проєкт запускали у Львові
Христина Шабат, керівниця Центру гідності дитини УКУ
«Коли ми говоримо про проєкт “Говори”, то ми говоримо про залучення всіх учасників освітнього процесу — і батьків, і вчителів, і дітей. Для кожної групи є свої матеріали: для батьків — пояснення, як працює система; для вчителів — навчання і готові уроки; для дітей — онлайн-курси й кнопка безпеки. Це комплексний підхід, а не один інструмент».
Олеся Мандзюк, начальниця управління розвитку освіти ЛМР
«На рівні міста для нас було важливо не лише мати ідею, а зрозуміти, як вона технічно працюватиме. Ми комунікували з керівниками, відповідали на складні питання про конфіденційність, відповідальність і алгоритми дій. Лише після цього змогли перейти до пілотування.
«Це не про каральні функції. Доступ управління потрібен для розуміння тенденцій, для аналізу викликів і своєчасної підтримки. Багато звернень не є булінгом, але дитині все одно потрібна розмова і допомога».
Світлана Матис, директорка 52-го ліцею Львова
«Ми мали страхи. Здавалося, що це може бути лавина звернень, що це стане додатковим навантаженням. Але ми вирішили перевірити. І побачили, що це не про хаос, а про впорядкований зворотний зв’язок.
Коли дитина лишається сам на сам з екраном, ніхто не підглядає і не чує. Вона може чесно описати ситуацію і знати, що з іншого боку буде реакція. Цей елемент довіри став вирішальним».
Що потрібно громадам для впровадження програми “ГОВОРИ”?
Христина Шабат, керівниця Центру гідності дитини УКУ
«Програма “Говори” — це передусім про формування культури безпеки. Кнопка — лише технічне підсилення. Якщо є культура довіри, діти не бояться звертатися і до вчителів, і до психологів, і до директора, і до батьків».
Олеся Мандзюк, начальниця управління розвитку освіти ЛМР
«Тут не лише про рішення — тут про цінності. Якщо ти розумієш, для чого і для кого це робиш, бюрократичні перепони відходять на другий план. Ми говоримо про системність і наступність, а не про разову акцію. Це частина ширшої роботи — виховання дитини в середовищі, нетолерантному до насильства. І саме так формується культура, яку діти понесуть далі у своє доросле життя».
Світлана Матис, директорка 52-го ліцею Львова
«Ми визначили відповідальну особу, яка координує роботу з повідомленнями. Провели окремі зустрічі з учителями, щоб пояснити алгоритм дій, і проговорили це з дітьми. Важливо було, щоб усі розуміли: як працює система, хто реагує і що відбувається після звернення.
Цей інструмент — не про покарання. Це про розвиток, про можливість почути дитину і змінювати середовище. Треба просто відважитися визнати, що кожен має право бути почутим».
Досвід Львова демонструє: культура безпеки не формується за один тиждень. Вона потребує системності, готовності чути й сміливості впроваджувати нові підходи. Але результат — школа, де дитина знає, що її голос має значення — вартий цих зусиль.
Усіх, хто бажає зареєструватися на програму може зробити це за посиланням. Більше інформації у відео-інтерв'ю.