Центр гідності дитини УКУ в рамках проєкту «Церква дружня до дитини» ініціював серію розмов «Про що мовчать діти?» із дитячою психіатринею, психотерапевткою Юліаною Маслак та отцем Романом Демушем, заступником голови Патріаршої комісії у справах молоді УГКЦ.
Під час прямих ефірів обговорювали базові психологічні потреби дітей з двох сторін: психології та духовності. Як задовольнити їх у екологічний спосіб, як бути чуйним і довірливим дорослим, і як, зважаючи на ці теми, церкві бути дружньою до дитини.
Кожна дитина зростає, маючи багато потреб. Про певні потреби дитина заявляє прямо, про інші свідчать способи поведінки, дії, а окремі в силу віку, лишаються не висловленими.
Ми, дорослі, повинні знати ці потреби, зчитувати їх та реагувати, створюючи дружнє до дитини середовище.
Базові психологічні потреби, що обговорювалися:
Якщо потреба у безпечній прив’язаності до інших була задоволена, то дитина переконана, що світ безпечний, вона може довіряти іншим, розуміє свою цінність, важливість. Задоволення цієї потреби впливає на побудову безпечних стосунків у дорослому житті.
Церква — це спільнота, в котрій є місце для всіх, це дім, котрий гостинно приймає. На службі дітям часом може бути нудно, бо вони не розуміють до кінця, що відбувається, бо їх увага не є сфокусованою весь час. Та це не привід для осуду.
Можна починати із 15-20 хвилин присутності на службі з дітьми, згодом цей час зростатиме. Важлива практика молитви вдома, під час якої тиша є нормою, так дитина поступово буде звикати і розуміти. Що ж стосується суспільного осуду активної дитини, її потреби гратися, досліджувати світ, а не тільки чемно стояти на місці, то тут згадуємо слова митрополита Антонія Сурожського: «Кому заважають діти молитися, хай почне молитися, тоді діти йому припинять заважати». Розуміймо це, підтримуймо батьків, що прийшли до храму з дітьми і хочуть мати стосунок з Богом та спільну молитву.
В міру того, як дитина зростає, зростають і її потреби.
Друга потреба — автономія, компетентність. Дослідження світу неймовірно важливе для дітей, оскільки вони мають познайомитися з багатьма речами. Батькам слід підкріплювати спроби щось зробити, хвалити за зусилля, так розвивається впевненість, що дитина здатна на щось. У дорослому віці це вплине на відчуття власної компетентності.
Наш шлях до Бога — підняття. І на цьому шляху помилятися дозволено Творцем, педагогіка Святих Таїнств каже, що Бог завжди прощає. Тому важливо не підходити до помилок чи пустощів дитини із заявами, що не роби того, бо тебе покарає Бог. Адже Бог люблячий, а не караючий. Християнство — це релігія стосунків. Бог милосердя, дає нам шанс помилятися і зростати над собою, враховуючи ці помилки. Тому й до дітей слід бути терплячими і толерантними, до їх пізнання світу, до не ідеальної поведінки вдома, публічних місцях і храмі в тому числі.
Третя потреба — реалістичні межі, рамки та самоконтроль. Чому так важливо встановлювати межі? Бо змалечку ми вчимося поваги до себе та інших і будуємо правила взаємодії, чуємося безпечніше, коли ці правила діють. Дитина вчиться самоконтролю, давати раду з імпульсами, емоціями та бажаннями.
Запобіжна система виховання святого Йоана Боско ґрунтується на розвитку потенціалу добра і розуму, який є у кожної дитини, без примусу і тиску, на розумінні, релігії та любові, без покарання. Дитина за своєю природою добра, тому краще захистити і зміцнити це природне добро, ніж карати, а потім лікувати рани від неправильного виховання, злих вчинків, зіпсуття. Бити дітей є гріхом. В першу чергу це втрата самоконтролю у дорослих, порушення власних меж і особистих меж дитини. Адже дорослі сильніші, вони повинні захищати дітей, дбати про їх безпеку, а не чинити насилля. Якщо ж батьки втратили самоконтроль, то вони повинні бути свідомі, розуміти, що це не є нормою, тож після опанування себе слід поговорити з дитиною, пояснити ситуацію, попросити вибачення. Власний приклад найкраще працює у вихованні.
У четвертому ефірі обговорювали свободу висловлювати потреби та емоції. Діти до певного віку не здатні керувати власними емоціями, бо ділянки мозку, що відповідають за контроль, дозрівають пізніше, приблизно до 7-8 років. Дитячі пустощі, непослух, надмір емоцій часто сприймаються дорослими, як спроби маніпуляції, та діти таким чином самовиражаються, а не умисно хочуть дошкулити і отримати з того вигоду.
Дорослим варто бути свідомими розвитку дитини, вчитися домовлятися, розпитувати, розуміти, яка власне потреба стоїть за емоційними проявами. Прийняття — це почути про потреби дітей і спробувати задовольнити їх, навіть якщо діти сигналізують про ті потреби в не дуже чемний, на думку дорослих, спосіб.
П’ятий ефір був про потребу спонтанності й гри. Радість, рух, спонтанність, гра дуже природні для дітей. Завдання дорослих — направити ці потреби у правильне русло, не відпустити, бо це призведе до хаосу, а власне організувати. Спонтанність — це про справжність, тому так важливо дозволити її проявляти дітям. Церква дає можливість дітям задовольнити потребу в грі та спонтанності. Участь у вертепі, колядування — це спосіб долучитися до молитви у цікавій, інтерактивній формі. Свято Різдва в особливий спосіб говорить про гідність дитини — Бог прийшов до людей в образі дитини, щоб вони його прийняли.
Приймаймо наших дітей, дбаймо про їх потреби, нехай вони і їх гідність справді будуть безумовною цінністю.
Переглянути всі ефіри можна на youtube каналі Центру гідності дитини УКУ:
