«Без любові нема виховання»: чому безпека починається з стосунків дорослих з дітьми
З нагоди п’ятиріччя Центру гідності дитини УКУ відбулася панельна дискусія «Безпека дитини: щоденні дії дорослих». Учасники говорили про те, чому насильство повторюється з покоління в покоління, що стоїть за булінгом у школі та як побудувати довірливий стосунок із дітьми, щоб вони відчували себе в безпеці. У розмові взяли участь психіатр, психотерапевт, завідувач кафедри психології та психотерапії УКУ Роман Кечур і дитяча психіатриня, керівниця центру психологічної реабілітації Superhumans Наталія Масяк. Модерувала дискусію керівниця Центру гідності дитини УКУ Христина Шабат.
Розмова почалася з конкретного випадку. У Луцьку батьки публічно хизувалися, як б'ють підлітків ременем. У коментарях люди не обговорювали, чи це прийнятно, а ділилися власними методами покарання. Христина Шабат поставила питання прямо: «Чому це досі відбувається і чому публічне засудження нічого не змінює?». Роман Кечур пояснив таку реакцію в мережі з точки зору психіатра: справа не в браку знань, а в тому, що люди змінюються повільно, спільноти – ще повільніше. Ми виховуємо дітей так, як виховували нас, тому що поведінкові патерни засвоюються через особистий досвід, а не через інформацію.
«Дитина народжується як м’яка глина. В процесі виховання вона стикається з твердими дорослими, які залишають на ній відбитки. Коли дитина твердне, вона сама починає залишати ті самі відбитки на своїх дітях», – додав експерт Роман Кечур. Це і є трансгенераційна травма: ми виховуємо так, як виховували нас. Засуджувати тих, хто б'є дітей, недостатньо. Суспільству потрібна глибша розмова про причини таких випадків, бо без розуміння механізму неможливо його змінити.
Дитяча психіатриня Наталія Масяк пояснила, що з іншого боку сьогодні треба дозволяти собі помилятися, адже повномасштабна війна створює додаткову напругу всім: «Навколо нас дуже багато стресу. І навіть найкращі батьки можуть робити більше помилок не тому, що вони стали гіршими, а тому, що контекст став складнішим». Ми вимагаємо від батьків, вчителів та інших відповідальних дорослих безпеки та підтримки для дітей, але часто вони самі цього не мають. Виснажений дорослий не може бути ресурсом для дитини, навіть якщо дуже хоче. Робота над собою, прийняття власних недосконалостей – це один з кроків на шляху до забезпечення кращої безпеки для дітей.
Окрему увагу учасники панельної дискусії приділили темі булінгу та його наслідків. Наталія Масяк, яка працює з дітьми, що мають досвід самоушкодження, зауважила, що у її професійній діяльності такі випадки найчастіше пов’язані з булінгом у школі. Булінг у класі – це не проблема «поганих дітей». Роман Кечур пояснює: «Людині важко навчатися поза люблячим, доброзичливим стосунком. Будь-яке виховання можливе лише в атмосфері любові та зацікавленості. Якщо її немає, система вдається до репресій, і тоді на арену виходить насильство». Здатність дитини до навчання безпосередньо залежить від якості стосунків з дорослими.
Відповідаючи на питання «Які зміни в позиції дорослого потрібні, щоб дитина відчувала безпеку і щоб діяти превентивно, а не лише реагувати?», Роман Кечур формулює зміну, яка потрібна на рівні світогляду: «Ми повинні культивувати ідею, що дитина – це інший. Не моє продовження, не моя власність, не моя репутація». Коли дорослий сприймає дитину як своє продовження, будь-яка її «неправильна» поведінка відчувається як особиста образа. Звідси покарання, контроль, агресія. Проте коли ми визнаємо гідність дитини, з’являється місце для побудови стосунків з нею як з окремою особистістю.
Панельна дискусія відбулася до п’ятиріччя Центру гідності дитини УКУ. «П'ять років тому фраза "превенція насильства над дітьми" для багатьох звучала незрозуміло», – пригадала Христина Шабат. За ці роки Центр охопив своєю роботою понад 250 000 людей, провів 4 дослідження у сфері безпеки дітей, створив понад 70 освітніх продуктів для фахівців та реалізував 8 академічних курсів у партнерстві з 13 країнами.
«Безпека – це не точка, до якої ми йдемо, а процес, над яким можна і потрібно працювати завжди», – підсумовула Наталія Масяк.
«Діти, які мали досвід любові та підтримки, виростуть у дорослих, здатних дати любов і підтримку», – додав Роман Кечур.
Учасники дискусії завершили розмову, підкресливши, що позитивні зміни починаються зі здатності дорослих чесно подивитися на себе: звідки беруться мої реакції, чи вони справді мої, чи це спогади про моє дитинство.
Переглянути повну розмову панельної дискусії «Безпека дитини: щоденні дії дорослих» можна на YouTube: https://youtu.be/qkzxWOyimwg
Фото: Віталій Грабар